А все починалося в далекому 1914-му. У червні у місті над Удаєм почала виходити газета «Прилукский голос». До 1916-го року вийшли 129 номерів. Газета розповідала про життя міста і Прилуцького повіту.

Вихід «Прилукского голосу» припинили лише горнило громадянської війни та революційні події.  Та вже 12 лютого 1919 року прилучани знову читали місцеву газету «Известия».  Газета міняла назви – «Прилукский голос» „Известия”, „Вісти”, „Правда Прилукщини”, „Правда Прилуччини”, зрештою – „Прилуччина” – але вона не змінила головного – свого людяного обличчя. Вона завжди була на передовій трудового фронту і з першого номера до останнього, сьогоднішнього, головним героєм її сторінок була людина – наші земляки.

...Їх іменами не називали вулиці і проспекти.  І все ж вони  залишаються не лише в історії, яку писали протягом всього свого життя, а й в пам’яті людській. Олександр Скрипка, Олександр Климіша, Микола Ткаченко – редактори, чиї імена пам’ятають на Прилуччині. На жаль, уже покійні. Так само нема вже серед когорти прилуцьких журналістів Валентина Салата, Дмитра  Антибиша, Василя Бойка.  

Прилучани пам’ятають прізвища, які десятиліттями не сходили зі сторінок газети - Георгій Хотін, Микола Сердюк, Олександр Гурин, Валентина Пащенко.

Кожне покоління газетярів переживало свої труднощі. Ми можемо лише здогадуватися, як було тим, першим, хто започатковував газету.

Непросто було і нам. Безгрошів’я дев’яностих, поділ сфер впливу  між гілками влади ледь було не погубили газету.  Та й сьогодні редакторові частіше доводиться працювати з калькулятором, розв’язуючи непросту дилему, за що надрукувати черговий номер, ніж з ручкою та комп’ютером.

Та попри все – газета виходить нині два рази на тиждень, має найбільший в регіоні п’ятитисячний тираж. В умовах гострої конкуренції, бо в Прилуках щотижня виходить вісім періодичних видань, цього досягти не так просто. Та журналісти «Прилуччини» знають простий рецепт спілкування з читачем: не кривити душею, не йти проти власної совісті, а писати правду про людину, про те, чим живе і що болить їй сьогодні.

Колектив «Прилуччини» оперативно й енергійно відгукується на актуальні питання життя села і міста, прагне показати дійсність такою, якою вона є і якою має бути. Сьогодні приємно читати матеріали Ольги Іванченко, Лідії Опанасенко, розповіді про село і його людей Григорія Каліша, нариси Лілії Черненко, кореспонденції, актуальні інтерв’ю Віктора Криворучка.

Якщо ви ще не привітали нас - привітайте: телефонуйте, заходьте. Не відмовимося і від подарунків: криза вже й газету «дістала».

І чекайте наступних номерів. Попри все, ми здаватися не збираємося і ще запросимо вас відгарцювати гопака на нашому сторічному ювілеї!