Червень сіном пахне...  З давніх -давен селяни з особливою шанобою ставилися до сінокосіння, називаючи його ще „зеленими жнивами”, кваплячись за сприятливої погоди припасти вдосталь вітамінного корму корівкам-годувальницям та іншій домашній худобині. Звечора на сільських вулицях всюди було чути стукіт молотків (клепалися коси, адже чим краще відтягнеш жало, тим легше даватиметься косовиця), лаштувалися мантачки, посуд для прохолодної криничної води та наїдки. Бо, крім уміння, ще були потрібні і сила та витримка, аби якомога більше ужати, поки не спаде роса. А рано-вранці, тільки-но благословлялося на світ, вирушали на луки – поодинці, гуртом, сім’ями. І – починалось... Лунке мантачіння, шелест гострих, як бритви, кіс, гомін косарів під пташині переливи та пахощі трав сповнювали луки неповторною піснею сінокосу. А через декілька днів за сонячної погоди уже збирали та перевозили сіно,  аромат якого  розносився по всьому селу.

Зараз, на жаль, все рідше і рідше можна почути, як клепаються коси та шелестять під ними трави у лузі – в основному стрекочуть тракторні косарки.Чи то косарі перевелись, чи люди облінились, але все більше власників корів віддають перевагу механізованій заготівлі кормів, незважаючи на те, що послуги найнятої техніки із кожним роком дорожчають. Подекуди навіть ручні коси заміняють газонними косарками і, кажуть, що вони себе виправдовують.

І хоч середина червня вважається піком сінозаготівель, та косити все-таки найкраще в кінці травня – на початку червня, у період бутонізації та колосіння трав, коли заготовлене із них сіно має найвищу цінність. Добрі господарі намагаються спочатку покласти в покоси бобові (конюшину та люцерну), поки вони не встигли полягти та постаріти. А вже потім беруться за злакові трави – грястицю, тимофіївку, костер, вівсяницю, які стійкіші до непогоди.

І, звісно ж, найбільш небажаними для сінозаготівельників є дощі, які можуть звести нанівець усі зусилля селян. Ось і нинішнього сезону хто раніше почав косити, той встиг за доброї погоди запастися запашним, як чай, сіном. А хто затримався до зелених свят, той має проблеми...

Наш народ мудрий. Всі свої тривоги, переживання і надії він вкладав у фольклор. Чи ж не наші діди казали: для коси в червні краще дощ, а для граблів - погода.

А ще: «Поки зерно в липні в колоску - не засиджуйся в холодку».

 «Хто влітку жари боїться, той взимку немає чим погрітись».

«Літній піт взимку гріє».

Словом,  коси, коса, поки роса!..

* * *

За даними управління агропромислового розвитку райдержадміністрації, на цю пору в районі (у сільгосппідприємствах та індивідуальному секторі) скошено сіяні та дикоростучі трави на 2200 гектарах. Заготовлено сіна 2,5 тисячі тонн, сінажу – 4,2 тисячі тонн. Найактивніше ведуть заготівлю кормів у ТОВ „Агрікор”, „Крок-УкрЗалізБуд”, „Прилуцький хлібодар”.