Можна по-доброму позаздрити переволочнянцям у тому, що мають такого голову ветеранської організації села, як Ольга Іванівна Логвиненко. Це – організатор від Бога, ентузіаст, дивовижна жінка, якій спокій тільки сниться. Куди тільки не возила місцевих ветеранів на екскурсії, яких тільки не започаткувала заходів, що уже стали традиційними і полюбились сельчанам. А це ось знову у її небайдужій до всього душі народилась ініціатива – відзначити на рівні села День матері.
Правда, не знала, як це краще зробити. Але не розгубилась, дісталась до центральної районної бібліотеки, де і роздобула матеріали для сценарію. Вирішила проблему і з коштами – знайшла спонсорів (відгукнулися і допомогли Яготинський та Ічнянський молокозаводи, ДП „Нафком-Агро”, ДСП „Трест”, приватні підприємці Т.М.Бачевська, М.С.Марченко). Підтримала і сільська рада. „Мер” села Наталія Кисіль, незважаючи на зайнятість численними справами, навіть погодилась бути ведучою свята.
І ось погожого суботнього дня у приміщенні будинку культури зібрались жіночки різних поколінь, яких об’єднує найсвятіше на світі імення – мати. Прийшли і розмістилися за святковими столиками ті, у кого нічим не вимі-ряти людське терпіння, у кого немає дна жіночому теплу і ласці, котрі можуть дуже-дуже багато: дати крила, підтримати, приголубити, зняти біль, загасити біду...
Хоча б і та ж Ольга Іванівна Логвиненко. Можна тільки уявити, що вона перенесла, коли чекала сина Анатолія із війни в Афганістані, коли добиралася до його військової частини за тисячі кілометрів, як раділа, коли, хоч і з підірваним здоров’ям, але живим повернувся додому. І тепер гордиться своїми синами, невістками і внуками, яких у неї четверо.
Лідії Сергіївні Михалко доля послала двох синів-голубів, вона ж ними і жорстоко розпорядилась, забравши обох у потойбіччя. Разом із ними відійшов і чоловік. Подумати лише: три похорони за один, чорний для вдови, 2007 рік! Та знайшла у собі сили вистояти, витримати і жити світлою пам’яттю про найдорожчих людей.
Скільки сліз виплакала Галина Григорівна Резнік біля ліжка своєї кровиночки – сина Віктора. Уже понад сорок років удень і вночі вона пильнує за ним, безнадійно хворим. Як не молила Бога, але досі так і не почула від сина жодного словечка, не побачила жодної посмішки на його вустах. Справжній материнський подвиг! Вона ж сприймає це як материнський обов’язок. І несе свій хрест тихо... Однак є у житті цієї усміхненої, доброзичливої жіночки і світлі промінці щастя – радують її донька Лариса, її сім’я та внучка Ярослава, втіха для бабусі.
Марія Зіновіївна Волик, яка нагороджена медаллю „За материнство”, народила і разом із чоловіком, нині уже покійним, виховала п’ятеро дітей. Дали їм тепло і ласку, навчили жити в добрі, повазі. І тепер діти віддячують дорогій матусі взаємним теплом і любов’ю, приїздять і доглядають її.
Довго чекала свого сина Андрія з Чорнобильського пекла Ганна Андріянівна Гунько. І всі свої думки, переживання, тривоги клала на полотно. Ниткою і голкою, мережка за мережкою, творила справжні картини життя, якими не можна не замилуватись...
Надія Йосипівна Антоненко теж у тривозі і печалі виглядала сина Олександра із-під Чорнобиля під час ліквідації страшної аварії. Більше двох десятиліть минуло відтоді, а й понині болить у неї душа. Бо хоч син і заробив пільгову пенсію, це не радує: головне багатство – здоров’я у її кровинки забрав Чорнобиль...
Про кожну присутню у залі і про кожну із 300 матерів, які мешкають у Переволочні, можна було б написати окрему хвилюючу книгу. Усім їм адресували найщиріші вітання голова районної ради ветеранів Ніна Буслаєва, голова районної організації Спілки жінок України, директор райтерцентру Ніна Косенко, голова ветеранської організації села Ольга Логвиненко. Всю душу вкладали у свої виступи на сцені місцеві самоділяьні артисти.
І ще довго того дня дзвеніли, вириваючись із залу на простір села, пісні, возвеличуючи найсвятішу і найдорожчу людину на землі – МАТІР.
Григорій КАЛІШ.
