Не хвилюйтеся, політики тут ніякої. То лишень у дореволюційній Росії так називалися збори робітничої молоді на лоні природи у перший травневий день. Що вони насправді там робили, стверджувати не будемо (коли то було!), проте історики кажуть, що читали прогресивну літературу.
Нині ж маївки – це зовсім інше. Це просто відпочинок на природі, обов’язковим атрибутом якого є польова, чи як її ще називають, “майська” каша. Пардон, була ... до недавнього часу. Тепер модно смажити шашлики.
І тривають тепер маївки задовго “до” і “після” першого травня: рано тепліє та й вихідних дають багато. Приміром у цьому році мали їх аж дев`ять на Великодні свята та ще три з нагоди Дня Перемоги.
Можна було гайнути в Єгипет, чи ще куди (городи ж бо посадили ще в квітні!). Але декому той Єгипет вже й набрид, а кому до нього, вибачте, як до Києва ...
Як вибрати середній варіант? Озирнутися довкола, гукнути кума, брата, свата чи ще кого там, озброїтися спортивним костюмом, у рюкзак скласти нехитрий провіант і гайда досліджувати околиці рідного міста чи територію прилеглих навколишніх сіл. Якщо до вас приїхали гості з інших регіонів чи, може, й з-за кордону, це неординарне рішення, як і чим їх розважити.
Як на мене, то о цій порі, найкраще побувати на “Цілющих джерелах”, де можна і води чистої скуштувати і побачити первоцвіти, які, до речі, занесені до Червоної книги. Відчуваю, як у вас заокруглюються очі. Ви не знаєте, де це? Зовсім під боком. Їхати автомобілем можна, але не варто. Сідаєте на звичайний автобус і їдете до кінцевої зупинки села Манжосівка. Звідти пішки по трасі проходите вперед ще з кілометр. Ліворуч – поле, навпіл розрізане добре накатаною дорогою, що веде в ліс. Звертаєте на неї і прямуєте до лісу. Десь з середини грунтівки берете трохи ліворуч. Рухаючись увесь час прямо, потрапляєте в яр. Звідси починається тамтешній ботаніко-гідрологічний заказник “Джерела”, який є складовою великого гідрологічного заказника “Монастирське болото”. Не вагайтеся – з 2000 року все оформлено офіційно. Тут, у ярку, ви обов`язково помітите невеличкі бархатисті рослини з такими ж бархатистими фіолетово-синіми квітами-дзвіночками. То – сон-трава. Вона занесена до Червоної книги, як вимираючий вид, тому її небагато. Тож як вам не хочеться, як не сверблять руки, квітів ви не рвете. Врешті-решт ви ж не з дикого лісу, а цивілізовані туристи. Можете впасти перед квіткою на коліна, роздивитися її, погладити, потрогати і нюхати, нюхати... Можна з нею сфотографуватися, для історії. А ви знаєте, чим корисна сон-трава? З неї роблять настоянки для розтирання суглобів.
За кільканадцять кроків від того місця, де ви бачили сон-траву, є галявина нарцисів. Не думайте, що то вони самі там виросли. Щоб зробити місцевість привабливою для таких, як ви, то постаралися насадити їх ентузіасти-екологи з молодіжної громадської організації “Екоспектр”, якою керує Юрій Скиба. Можливо, за два роки тут буде така галявина, як у Закарпатті. Але за умови, що наступного разу ви теж прихопите з собою кущик-два цієї самозакоханої квітки і посадите тут. І корисно буде, і душі – приємно. А тепер, скажу, чого не варто їхати автомобілем. З накатаної грунтівки цієї краси ви б не побачили. Просто проскочили б мимо.
Щоб вибратися з цього яру, треба подолати доволі крутенький схил. Не панікуйте. Подивіться прямо перед собою, там є невеличкі східці, вирубані прямо в землі. То теж постаралися туристи-екологи. Видершись нагору, йдіть вздовж яру ліворуч. Там же, в яру, побачите невеличкий земляний насип і примітивний дерев’яний хрест. Там захоронене сміття, зібране у яру туристами-екологами. А хрест - щоб і ви задумалися, чи варто тут смітити, чи ні.
Тепер насолоджуйтесь ароматом квітучих груш-дичок. Їх тут аж шість видів. Якщо приїдете сюди ще й влітку, зможете продегустувати.
Далі по маршруту – лисяча нора. Справжня. Тому руку чи голову засовувати у неї не бажано. Під ногами, якщо уважно придивитеся, побачите пижму, хвощ польовий, лісовий. То все лікарські трави. А далі великий мурашник. Там може бути банка з варенням. Не дивуйтеся. То знову туристи-екологи постаралися – експеримент проводять: з’їдять мурахи ласощі чи ні.
Натоптана стежина вас виведе до місця перепочинку. На пагорбі серед неймовірно красивого березово-кленового гаю стоїть довжелезний дерев’яний стіл з лавами по обидві сторони і дахом над головою. Його вмістимість 29 чоловік. Отут можете сідати і споживати свій провіант. Можете й кашу зварити чи шашлик посмажити. Зверніть увагу на гасла, що прикрашають стіл з одного та іншого боку. Там написано: “Береш- наповнюєш руки. Віддаєш – наповнюєш серце” та “Сміття з собою забери, квіток не рви - а посади. Красу дов-кілля зберігай і приклад іншим подавай.” Будете піднімати чарку, задумайтеся хоч на хвильку над їх змістом.
Поки м’ясце проходить димком, не полінуйтеся і спустіться вниз до кринички. Власне заради неї і варто було сюди йти. До неї вас приведуть дерев’яні східці, місток. Вода смачна, прохолодна, чиста. Не бійтеся – до вас перевіряли її вже не раз. Коли спускалися до криниці, мабуть, побачили, що на схилах ростуть форзиція, чорноплідна горобина, вишня, крупно листова липа, ялинка, а на кущі зовсім іншого походження в’яжеться виноград. Здивувалися, чи може таке бути? Якщо посадити – може. Кажуть, в Україні земля така, що кілок вткни - і ростиме. Хочете – перевірте. Місця тут вдосталь. Он приміром за містком, у болоті, вткніть калинову гілку. А через певний проміжок часу перевірите – прийнялася чи ні. Певна, після цієї подорожі ви приїдете сюди ще не раз. Якщо видеретеся на гору кохання, що поруч з криницею, зможете усамітнитися в дерев’яній альтанці і помилуватися золотими банями Густинського Свято-Троїцького монастиря та подивитися згори вниз на урочище Мойське. Так його назвали місцеві жителі. Чому? Мабуть, через те, що дана місцевість багата на джерела. Екоспектрівці нарахували їх тут двадцять три. Впродовж двох років вони намагалися їх усі розчистити, а потім облишили цю справу. Річ у тім, що тут залягають лесові відклади і джерела швидко замулюються. Для користування і обслуговування вони залишили тільки декілька. Вода у них придатна до пиття.
Якщо не полінуєтеся і стежиною пройдете трохи далі, у глиб, побачите, як джерельце б’є прямо із землі. Воно причаїлося під корінням могутнього дерева. А далі - долина вужів. Вони сповзаються туди зимувати. Є навіть полози. Ще далі можна побачити оті лесові відклади, зразки червоної та білої глини. Враження - ніби побували між гірськими каньйонами. До речі, в цій місцевості якраз тренуються прилуцькі альпіністи. Умови цілком придатні. Якщо ви стоїте й досі в ущелині, уявіть, що над вами, там, на горі, цвітуть лісова фіалка, дика м’ята, калюжниця, медунка, проліски, конвалія. До речі, медунку можете посадити в себе вдома у затінку. Вона добре росте, і сходить раніше на два тижні за салат. А її листя за набором вітамінів прирівнюється до лимона. Але не сплутайте з пшінкою, чи, як її ще кличуть у народі, “воронячим оком”. Ця рослина отруйна повністю. Дві її ягоди у людини зупиняють роботу серця. Є тут і анемона дібровна біла, жовта, копитняк, з якого раніше жінки робили настоянки для чоловіків, щоб не пили горілки.
Думаю, вражень для вас досить. Повертайтеся до столів і смакуйте своїми шашликами чи кашею. Непотріб заберіть з собою або спаліть: поруч є спеціальна яма.
Сподобалось? Отож бо й воно. Знаю, що втомилися. Тому, якщо вже не має сили дійти до зупинки, вийдіть хоча б на трасу і викличте таксі.
Отак ви й не помітили, як стали екотуристами – початківцями. А “Цілющі джерела” і “Первоцвіти” – це один з численних інвестиційно привабливих туристичних маршрутів Прилуцького району, розроблений науковим керівником молодіжної громадської організації “Екоспектр” Юрієм Скибою, людиною закоханою у довкілля, історію рідного краю, туризм і у сам процес виховання підростаючої молоді. Поет-пісняр, бард, викладач Прилуцького гуманітарно-педаго-гічного коледжу. Це він уже не один рік водить по Прилуччині туристичними стежками студентську та шкільну молодь, а віднедавна й дошкільнят. Нещодавно пройти цими стежками разом з працівниками центральної районної бібліотечної системи, районного будинку культури, членами молодіжного клубу “Міленіум”, що діє при ЦРБ, вчителями біології та географії Дідівської ЗОШ, працівниками управління культури і туризму райдержадміністрації та екскурсоводом Юрієм Скибою пощастило і мені. Тож ні ми, ні ви не є першо-прохідцями, але якщо ви маєте бажання і маєте можливості, можете докласти всіх зусиль, аби зробити цей маршрут більш привабливим. Можете долучити до цієї справи й своїх заможних та впливових знайомих.
З туристичних об’єктів у Прилуцькому районі ми вже маємо Густинський монастир. Але ще потребують “розкрутки” в історико-краєзнавчому плані та плані створення маршрутів села Івківці, Полонки, Переволочна, Боршна та Валки, а в подальшому й інші населені пункти. У нас є багато садиб відомих земляків, меморіальних дощок, треба відновити “Козацьку дамбу”, якою Тарас Шевченко йшов з Густинського монастиря до Роменського шляху, у Линовиці та Івківцях розташовані унікальні пам’ятники садово-паркового мистецтва, у нас можна формувати паломницькі маршрути, розвивати водний туризм і багато іншого.
Маєте ідеї, бажання, гроші, звертайтеся у відділ культури і туризму райдержадміністрації чи до наукового керівника молодіжної громадської організації “Екоспектр” Юрія Скиби. Пам`ятаєте, береш – наповнюєш руки, віддаєш – наповнюєш серце...
Туристичними стежками ходили і вам радимо
Наталка ВЛАДОВА
і Тарас МАТВІЄНКО.
