Гімназійне подвір’я заповнювали зграйки юнаків та юнок, яких супроводжували наставники. Здається, останні більше хвилювалися, аніж їхні учні, поглядали на годинники (аби не прогавити час). Ще б пак! Освітяни за роки роботи в школі звикли до зовсім інакшої форми перевірки знань – іспитів... 

Доки молодь “тусувалася” біля входу, можна було вволю надивитися на вдяганки, наслухатися розмов. І погодитися з давньогрецьким мудрецем про те, що все змінюється.

    Невеличкий екскурс у недалеке минуле

...Восьма ранку. Тихі сільські вулички барвистіють від букетів півоній (жасмину, люпину (!)...). Квіти несуть до школи випускники, котрі по закінченні іспиту мають вручити їх своїм наставникам. Юнаки коротко підстрижені, в біленьких сорочках. На дівчатах – коричневі сукні середньої довжини (не приведи, Боже, вдягнути міні!), мінімум або відсутність косметики. Волосся зібране у “хвостик”, “пучок”, заплетене у косу, прикрашене білими бантами. Радянські школярі (а вони, доки не отримають атестат, - школярі) повинні бути скромними...

Це вже згодом, у дев’яностих минулого століття, юнки ходитимуть на випускні екзамени у джинсах, коротеньких спідничках, із розпущеним волоссям, фарбованими вустами-очима-нігтями.

Зібравшись гуртом, випускники обговорюють питання екзаменаційних білетів, переказують один одному пройдений матеріал. Всі, навіть останній у класі “двієчник”, хвилюються. Декого вже почало трясти...  Дзвенить шкільний дзвінок – і випробування стартують.

А 22 квітня 2008 року картина була інакшою. Хоча все почалося теж з восьмої години ранку. Спочатку на пункт тестування до Ладанської гімназії прибули інструктори та старші інструктори – вчителі-предметники з різних шкіл Прилуцького району. Разом з ними спеціально виділеним автобусом приїхали і ми, журналісти. На ганку нас зустрів черговий. Двері за нами зачинили. На східцях уже в гімназії представник служби державної охорони перевірив в усіх документи, що посвідчують особу, та сертифікати. Наявність акредитаційної картки та паспорт перевірили і в нас. За цим дійством збоку спостерігав уповноважений представник регіонального центру оцінювання якості знань, як пізніше з’ясувалося, старший викладач одного з чернігівських універів та відповідальний за пункт тестування директор Ладанської гімназії Володимир Процик.

Вже за кілька хвилин у методкабінеті навчального закладу відбувся останній інструктаж. У присутності інструкторів, уповноваженої особи та представника служби державної охорони з кімнати, що замикається величезним замком, було вилучено скриньку з тестовими завданнями і відкрито її, про що зроблено відповідний запис, скріплений підписами, у спеціальному акті. Потім відповідальний за пункт тестування ознайомив присутніх з уточненнями до технологічної картки старшого інструктора. Володимир Романович розповів, як діяти у разі виникнення позаштатних ситуацій. Потім були перекличка, жеребкування, яке мало визначити, кому в яку аудиторію іти, та відкриття адмінпакету, в якому містилися аудиторні списки та наліпки. Їх отримали старші інструктори. А от з сек’юрпаками вийшла заминочка. Де їх відкривати шукали довго – що то значить секретність. Пакети були не пронумеровані, тому не знали, який на яку аудиторію давати. Навіть пробували телефонувати на центр, але там постійно було зайнято. Тому вирішили, що кількість тестових зошитів все одно однакова, і роздали їх попорядку. А скриньку запхали під стіл, як кажуть, до кращих часів, тобто коли туди поскладають вже бланки з відповідями. Приблизно за годину інструктори ро-зійшлися по аудиторіях клеїти наліпки на парти та робити відповідні записи на дошках. Хвилювання наростало. Витяги з порядку про проведення тестування перечитували разів... по сто. 

Близько десятої ранку розчинились двері Ладанської гімназії. І всіх учасників тестування почали запускати до навчального закладу. Ще на порозі кожен із них демонструє черговому свої запрошення та паспорт (свідоцтво про народження). І отримує від нього вітальну листівку від Президента України. У зміст вітання ніхто не вчитується: усі прагнуть ознайомитися зі списками, що висять у фойє закладу. Адже учасникам тестування належить знайти своє прізвище та номер “своєї” аудиторії. За порядком сумлінно стежить представник служби державної охорони, молодик зо два метри ростом, у камуфляжній формі. Підходимо до нього, щоб розпитати про враження. Ага, дзуськи!  Не йде на контакт (“не положено”), відмовляється назвати бодай своє прізвище. Урешті-решт, не втримавши нашого натиску, коротко кидає: “Сашко”. Час од часу навідуються правоохоронці.

А галасливі учасники тестування заповнюють аудиторії. Більшість із них заносять до приміщень пляшки з мінералкою та солодкою водою, які ставлять на парту – погано, як дошкуляє спрага... Сумки й мобілки  складають на окремий стіл (такий порядок!). Найбільш непосидючі норовлять “провідати” своїх приятелів із іншої аудиторії. Інструктори - хто як: одні пропускають, інші – завертають назад.

Нас, журналістів, зобов’язані пропускати. Користуючись цим, ходимо з однієї аудиторії в іншу, спілкуємось з інструкторами та учасниками тестування. Дізнаємось чимало цікавого. Приміром, 22-річний (!) випускник Ладанської філії профтехліцею Андрій Царик подумує вступати до столичного вузу. Якого конкретно, не зізнається: чи то ще не вирішив, чи мо, у забобони вірить. “Ось не фотографуйте мене, не хочу!”, - флегматично звертається до нас. Каже, що не відчува великого хвилювання. Утім, мабуть, таки кривить душею, бо прохопився: “Прокинувся після двадцять четвертої”. Не спалося уночі і 21-річному Сергію Руденку з Боршни. Він – бакалавр Броварського економічно-технологічного інституту. Парубок мріє отримати ще одну вищу освіту – педагогічну, тож і змушений тестуватися. Сергій розповідає, що за нього дуже хвилюються рідні, особливо дружина (студентка Чернігівського педуніверситету), з якою побралися два місяці тому. До речі, молода родина очікує поповнення. “Вирішила поступати до отого закладу, що у військовому містечку... До фінансово-правового коледжу, здається. Аякже, готувалася до тестів. Усе повторила. Сьогодні, як завжди, підйом -”, - ділиться одинадцятикласниця з Переволочни Тетяна Соловей. 

Одинадцятикласники Ладанської гімназії Родіон Філатов та Кароліна Овчаренко прийшли на тестування щасливі. Враження – хай хоч і грім з блискавкою... Сміються. Навіть руками в об’єктив нашої фотокамери помахали. Куди вступати після гімназії, Родіон іще не визначився, але, окрім української мови та літератури, тести ще складатиме з математики та географії. Кароліна ж мріє про київські чи полтавські  виші. Хоче протестуватися ще й з біології та географії. Щоб скласти успішно тести, займається з репетиторами.

- А я всі підручники напередодні перегортав. Особливо літературу підтягував. Хвилююся трохи. Їв і спав нормально, навіть і не снилося нічого. Тільки вставати довелося рано - о 7.40 вже виїхали з дому, - каже Артем Костриця з Ряшок, одинадцятикласник.

Того дня у Ладанській гімназії складати тести з української мови та літератури мали 231 учасник. Проте семеро з них не з’явилися.

...Рух у гімназійних коридорах припиняється об одинадцятій, тоді, власне, й розпочинається процес тестування. Спочатку інструктори коротко інформують присутніх про його хід, затим, розпечатавши сек’-юрпак (пакет із тестами), перечитують завдання. Від помилок же ніхто не застрахований, і розробники тестів – теж.  Насамкінець на роздані аркуші із тестами наліплюють штрих-коди. Мають це зробити не “як вийде”, а вельми акуратно. І вкластися мусять у чверть години. Решту часу (з 11.15 до 14.15) призначено для роботи.

ДВОМ ШКОЛЯРКАМ СТАЛО ЗЛЕ

Тож три наступних години знуджено тиняємось по коридорах пункту тестування, смакуємо кавою у товаристві заступника директора гімназії та регіонального представника  центру  оцінювання якості знань, спілкуємось із черговими, медичними працівниками. Хтось сумнівається у прозорості цьогорічної вступної кампанії до вузів (“у шевченківському універі збираються влаштувати абітурієнтам ще й індивідуальну співбесіду. Всі вам умови для хабара...”, “товариш хвалився, що влітку влаштовуватиме свою доньку до престижної столичної академії усього за п’ятнадцять тисяч гривень. Знайомі допоможуть. Якби без них, платив би двадцять п’ять тисяч...”, “у гімназійній аптечці є всі ліки, необхідні для першої медичної допомоги. Закупили напередодні...”).

Учасники тестування виходять за межі аудиторії у двох випадках: до туалету або в медпункт. Завжди – у супроводі чергового. Поспішають, бо час тестування ні для кого не продовжиться. Двом одинадцятикласницям з Білорічиці та Яблунівки стає зле. Їх ведуть до лікарки, яка дає дівчаткам пігулки. Виявляється, одна з випускниць хворою приїхала на пункт тестування, інша – сильно розхвилювалася, та ще й вдома відмовилася від сніданку.

Поступово наближається фінал. Хлопці та дівчата, одне по одному, здають свої роботи і виходять із аудиторій.

- Не тести, а дурня якась! - крізь сльози обурюється дівчина у рожевій кофтині. – Хіба там можна щось второпать?     

Інші реагують спокійніше. Стають балакучішими. І якнайшвидше виходять із гімназії, до своїх учителів. Попри те, що на вулиці прохолодно і погрітися у фойє охоронник Сашко до 14.15 їх не впустить.

О 14.15 всі роботи були здані. У присутності трьох учасників тестування старші інструктори ще в аудиторіях повкладали відповіді до нових сек’юрпаків і склали відповідні протоколи. У тому ж таки методкабінеті під розписку пакети були здані відповідальному за пункт тестування і запаковані у скриньку. За правилами її обклеїли з усіх боків папірцями зі штампами і підписами та обмотали скотчем. Після чого  здали представнику служби державної охорони.

- Хух! – зітхнули усі з полегшенням і витерли піт із чола...

ПОСТСКРИПТУМ

Перший млинець видався зовсім не нанівець. Тестування з української мови та літератури відбулося без порушень. У цьому переконалися ми і громадська спостерігачка, яка була присутньою на заході.

Наступний ривок для випускників Прилуцького району – тестування з математики, пройшов у стінах школи №6 (м. Прилуки) у вівторок, 29 квітня. Чи його й собі наступного року пройти процедуру незалежного оцінювання? Якщо, звісно, держава до того часу її не відмінить...

Вели репортаж

 Ольга ІВАНЧЕНКО

і  Наталія ДОРОШЕНКО.