...Під мажорний щебет гомінкого птаства й акорди вальсу на шкільному подвір’ї кружляли пари. Юні, красиві й... дорослі. Одинадцять неповторних літ пролетіло, наче мить. І вже незабаром – справжнє розставання для дванадцяти нинішніх випускників Яблунівської школи-інтернату.
Cвято останнього дзвоника для одинадцятикласників інтернату було з легким присмаком сум’яття і суму. Чого не скажеш про учнів інших класів, починаючи з першого: для них згаданий захід ознаменований неповторно-солодким передчуттям канікулярного задоволення. Адже майже всі з дітлахів проведуть літо у таборах відпочинку, санаторіях... На півсотні хлопчиків і дівчаток (тих, що пізнали до дна гіркоту батьківських зрад і сирітства) невдовзі очікує далека Італія: туди діти поїдуть відпочивати у супроводі своїх дорослих наставників.
“Надіюсь, що три літніх місяці для вас проминуть з користю, і перше вересня зустрінете бадьорими, здоровими, радісними. Нехай щастить вам, дорогі наші діти”, – випромінювались батьківським теплом слова директора школи-інтернату Юрія Шаповаленка.
Цьогоріч свято останньо-го дзвоника видалося по-особливому урочистим. Бо розділити з дітлахами еле-гійно-солодкаву піднесеність приїхали поважні гості – голова Прилуцької районної ради Ганна Кузьменко, очільник міжнародної благодійної організації “Байєрсдорф” Франк Хеннінгз та керівник районної організації ВО “Батьківщина” Світлана Яременко. Усі вони зичили дітлахам щасливої долі, успішного майбуття. І вручали випускникам подарунки, нехай не дуже дорогі, але надзвичайно необхідні. Бо, погодьтесь, дітям, котрі тільки-но випурхнули у світ широкий і опинились без традиційної батьківської фінансової підтримки, знадобляться і парасольки, і набори пос-тільної білизни. До речі, троє найуспішніших одинадцяти-класників – Діма Шкавро, Яна Черненко та Іра Цибуля – протягом першого року навчання у вузі щомісяця отримуватимуть від “Байєрсдорфу” по п’ятсот гривень.
“Першачки” теж не лишилися без подарунків: кожному з них наймолодша учасниця свята, маленька німкеня Шарлотта, донька пана Франка, вручила по м’якій симпатичній іграшці. Такий вчинок своєю зворушливістю приніс загальне пожвавлення.
...Був традиційно-неповторний квітковий розмай, як знак пошанування педагогів. Шикарний коровай “на щастя, на долю” випускникам від мами однієї з одинадцятикласниць. Напутні слова класної керівниці Світлани Подоситнікової...
... А потім на всіх чекав концерт, підготовлений талановитими вихованцями школи-інтернату. У калейдоскопі вокальних та хореографічних композицій, декламацій якось непомітно відійшли на задній план роздуми про оту шлягерно-романтичну “пристань”, до якої людина вертає з далечі доріг. Чи ж віднайдуть її у житті нинішні випускники інтернату? Поможи їм, Боже...
Ольга ІВАНЧЕНКО.
