Ця біда трапилася якраз у Великодню ніч. 16-річний одинадцятикласник із Знам’-янки Роман Оніщенко помер від асфіксії. Іншими словами, захлинувся уві сні.

Напередодні школяр розважався із друзями на сільській дискотеці. Затим, повернувшись додому, перекинувся словом-другим із мамою, випив літр молока і ліг відпочивати. Рідні запідозрили неладне близько третьої ранку. Кинулись до Романа, але – марно...

... Вони – інші. Упевнені. Випромінюють оптимізм. Трохи лукавлять. Прагнуть “бути у стилі”. Плем’я молоде, малознайоме, позбавлене зашореності  і від того дещо задерикувате... Такими видалися нам учасники зовнішнього незалежного оцінювання (а це переважна частина випускників 2008-го, а також минулих років), котрі 22 квітня з усіх сіл та глибинок Прилуччини з’їхалися до Ладанської гімназії, аби випробувати себе “на міцність”. Тобто взяти участь у тестуванні з української мови та літератури.

26 квітня минає вже двадцять друга річниця аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Річниця, яка розділила життя на „до „ і „після”.

Масштаби тієї трагедії до кінця нами ще не усвідомлені. Вона страшна. А могла бути іще страшнішою. На заваді розповсюдження атомного лиха стали героїзм, відданість і самопожертва спів-вітчизників, які,  не озираючись і не роздумуючи, кинулись у саме його пекло. На жаль, вони не мають звання героїв, їх кличуть просто – ліквідатор.

Майже місяць перебував у розшуку  17-річний учень Удайцівської школи-інтернату Сергій Рогожніков. Окрім місцевих правоохоронців, його шукали стражі правопорядку з інших регіонів. І таки натрапили на слід юнака аж у... Карлівці Полтавської області.

З ініціативи управління культури  міськвиконкому в місті започатковане проведення серії творчих літературних вечорів “Зустрічі без прощань...”. І це чудова новина, бо наші Прилуки та прилучани мають пишатися цілою плеядою цікавих художників, музикантів,  поетів-земляків, які живуть і плідно працюють у  своєму рідному місті. Кожен з них має прихильників, які мріють “вживу” поспілкуватися з талановитими земляками.

Шановний редакторе та працівники редакції! В одному із номерів “Прилуччини” було вміщено матеріал про мого онука Сашу Лаптєва (№87 від 16 листопада 2007 року). Хочу повідомити, що вже знайшлися добросовісні люди, для яких чужа біда – така ж близька, як і своя. За цей  порівняно невеликий період часу Саша отримав медичну допомогу у лікарні і санаторії м. Чернігова, інвалідний візок. Хлопцю знайшлося місце в інтернаті під Києвом.

Шановні читачі! Озирніться навколо і подивіться небайдужим поглядом на людей, які оточують вас. В яких умовах виховуються наші новонароджені діти, чи забезпечені вони батьківським піклуванням, необхідними речами для нормального росту і розвитку.     

Можливо, для молоді це й не проблема. Вони якщо й слухають радіо – то якесь FM, ще й прямо на ходу, через навушники, або ж – розвалившись на сидінні в автомобілі. У місті там люди ставлять собі комп’ютери з Інтернетом, цифрові музичні центри, домашні кінотеатри. А нам, сільським пенсіонерам, те все зайве, нам хотілося б послухати звичне проводове радіо. Тут усе ясно і зрозуміло – коли яка програма: і новини всі розкажуть, і час нагадають, і прогноз погоди передадуть, а коли й концерт чи цікаву передачу прокрутять.